«Роблячи іспит совісті, маймо перед очима не тільки наші провини, а й очі тих людей, які вірять у нас і на нас надіються» – казав мені колись один священик. Минають роки, доля розкидає нас по світах, але незалежно від того, робимо ми великі справи чи малі, даємо собі раду в житті самі чи надіємося на інших, здобуваємо перемоги чи переживаємо гіркі поразки, на життєвих стежках нас супроводжують турботливі погляди наших матерів.
Неодноразово нам, напевно, доводилося чути різні поділи людей: чесні і нечесні, працьовиті та ліниві і т. і. Серед усіх цих поділів ми, мабуть, зустрічали також слова «практикуючі» і «непрактикуючі християни». Словосполучення «непрактикуючий християнин» – досить поширене в релігійному середовищі. Спробуємо з’ясувати, що ж насправді криється за цими двома словами.
«Це промовивши, показав їм руки й бік» (Ів. 20,20)
Це був вечір першої Великодної неділі. Учні, що боялися за своє життя, зібралися за замкненими дверима. Раптом перед ними з’явився Ісус. Він показав їм свої руки, щоб переконати, що Він дійсно їхній живий Господь.
Крокуючи дорогами історії, Церква невпинно несе світові правду про воскресіння Господа. Однак, ця фундаментальна християнська правда в жодному разі не є всього лиш мертвим екземпляром у колекції подій, що відбулися кілька десятиліть, століть чи тисячоліть тому.
У Святому Письмі ми можемо зустріти багато описів настання темряви. Під час віддання Закону темрява у вигляді густої хмари опустилася на гору Синай. Ця темрява проголосила присутність Божу на горі, і весь Ізраїль стояв у страху навкого святої гори.
